Олександр Осмьоркін вважає композицію
основою живописної картини і вкладає в поняття
композиції не лише розміщення предметів на
полотні, але і взаємодію форми і кольору. В основі
його композиції лежить конструктивний принцип,
тобто компонування картини великими кольоровими
масами, і після цього складається така собі
кольорова живописна мозаїка. З періоду співпраці
з «Бубновим валетом» Осмьоркін відкрив для себе
так званий «сезанізм» – мистецтво Сезана, Дерена,
Пікасо. З «бубнововалетовцями» художник
розділяв таку думку, що через малий жанр –
натюрморт – можна вивести велику картину, що
натюрморт – це жанр, рівноправний з жанровою
картиною. В період співпраці з митцями
«Бубнового валету» для Осмьоркіна відкрилось те,
що кольором можна створити форму. В подальшому
житті з «бубнововалетовцями» художника
поєднують більш дружні стосунки, аніж творчі. 1944).
Три картини художника - «Натюрморт на
тлі Уточої башти» (1944 р.), «”Асторія”, номер 103»
(1945 р.), «Номер в готелі. Загорськ» (1946 р.) - виконані
майже одночасно. Їх об’єднує композиційна тема
– натюрморт з квітами на тлі архітектурного
пейзажу за відкритим вікном, але ці роботи
різнить внутрішня атмосфера. Не останню роль у
створенні цієї атмосфери відіграють предмети.
Першим з них художник виконав «Натюрморт на тлі Уточої
башти» (1944 р.), який зберігається в музеї-заповіднику
«Абрамцево». Цей натюрморт має більш етюдний
характер. Художник зобразив всього лиш маленький
фрагмент лаврської архітектури – лиш верхівку
однієї ніжно-рожевої башти та рожево-червоний
дах і малу частину природи краю, де він жив у той
період – букет простих польових квітів з ягодами
калини. Дивовижна гармонія архітектури та
природи! І саме цей натюрморт був поштовхом до
написання картини «”Асторія”, номер 103», та
«Номер в готелі. Загорськ».
Натюрморт «”Асторія”,
номер 103» Олександр Осмьоркін написав під час
того, коли він жив у Ленінграді і викладав в
інституті живопису, скульптури та архітектури ім.
І.Рєпіна. В картині «”Асторія”, номер 103»
присутні традиції живопису ХІХ ст. – це
виражається в тому, що в композиції немає
завантаженості полотна фарбою, письмо прозоре,
іноді навіть просвічується фактура полотна.
Художник писав роботу в 2-3 етапи. Одночасно тут
проглядається і вже більш сучасний живопис,
тобто є вплив французького постімпресіонізму.
Так як відношення художника до
натюрморту завжди було як до картини, а не як до
етюду, то картинну композицію у натюрморті він
трактує так, що глядачу зрозуміло, що вона
передбачає сюжетність. Це одна з головних
якостей живопису Осмьоркіна: всі його твори
пронизані сюжетністю та театральністю. Можливо
це відбувається завдяки тому, що він з дитинства
захоплювався театром і це захоплення
супроводжувало його все життя. (О.Осмьоркін «Улюблені книги і танагра»)
[4].
В роботі «”Асторія”, номер 103» з
колекції Кіровоградського художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна перед нами постає
зображення відкритого вікна, на підвіконні якого
стоять два келихи, поряд розкрита квітка троянди,
майже в центрі у скляній посудині великий букет
квітів. На другому плані, за вікном, куполи собору
Св. Ісаакія на тлі чистого, блакитного неба
Особливості композиції в цьому натюрморті
полягають у тому, що досягнення передачі
простору відбувається за рахунок накладання
площин, тобто саме за рахунок того, що один
предмет накладається на інший. Таку систему
накладання елементів один на другий можна
зустріти в іконопису. Це пов’язано з тим, що
Олександр Осмьоркін жив у сім’ї іконописця, в
дворі будинку його рідного дядька Якова Паученка
була іконописна майстерня, де юний Олександр
провів своє дитинство та юність. Це лише
загальний опис, але при більш детальному
розгляді натюрморту здається, що є якась
недомовленість. Легка, прозора гардина неначе
колихається від подиху повітря. Твір насичений
сонячністю, яскравістю, чистотою кольорової гами.
(Фрагмент картини О.Осмьоркіна
«”Асторія”, номер 103») [1].
Два вишуканих прозорих келихи і
троянда між ними явно вказують на присутність
двох персон та інтимність, камерність події.
Великий букет квітів, що неначе феєрверк,
заповнює картину, лише посилює радісний,
піднесений настрій твору. (Фрагмент картини О.Осмьоркіна
«”Асторія”, номер 103») [1].
Куполи собору, що рвучко піднімаються
в небесну синь, розширюючи простір кімнати до
безмежного розміру, неначе ставлять завершальну
крапку в розповіді. А це пов’язано з тим, що саме
1945 року О.Осмьоркін одружується з Надією
Навроцькою, яка була його вірним другом і
помічницею до кінця життя і після нього (Фрагмент картини
ООсмьоркіна «”Асторія”, номер 103») [1].
Тому цей натюрморт сприймається таким
легким та романтичним і навіть можна говорити
про алегорію любовної історії в цій картині. В
листі до свого учня Г.Павловського О.Осмьоркін
пише: «… А главное моё счастье, ни с чем не
сравнимое, это дружеская, не смотря на все тяготы,
это моя жизнь с Надей. Никогда ближе и чутче, за
всю мою жизнь, я не встречал друга… От всего
этого я ощущаю еще большую сладость в моей
счастливой домашней жизни» (19 березня 1949) [2].
Композиційна конструкція твору «Номер в готелі. Загорськ»
1946 року з колекції Державного Російського музею
у Санкт-Петербурзі практично така ж сама, як і в
«Асторії» – широко розкрите вікно, квіти на
підвіконні, троянди, куполи собору за вікном, але
тепер весь предметний ряд картини створює
атмосферу камерності, домашнього затишку.
Приладдя для голінняя, ємкість для
туалетної води, гасова
лампа на підвіконні, абажур
під стелею – все це атрибути повсякденного
життя. Троянди стоять, акуратно прикрашені
кольоровим папером, квіти
на вікні у важких глиняних вазонах. На відміну
від «Асторії» вони не з’єднують, а умовно
розділяють простір картини на два світи – світ
за вікном і світ кімнати. Пляшки з олією на вікні
та олійним розчинником, що відбілюється під
сонцем, вказують не лише на професію господаря,
але й на те, що він у даному місці оселився
надовго.
Атмосфера твору наповнена відчуттям
домашнього затишку і стабільності. Навіть собор
за вікном з високими блакитними куполами не
тягнеться вгору, а притискається до землі,
художник також окреслює лінію землі та зображує
фігурки людей. 1945 рік та перша половина 1946 року –
час творчого підйому О.Осмьоркіна і його
соціального визнання, можливо тому іграшковий
коник лежить на підвіконні, а великий дерев’яний
лев з піднятою лапою неначе готовий до бою,
винесений на перший план композиції, адже тепер
художник, так би мовити, «світський лев» (Фрагмент картини
Осмьоркіна «Номер в готелі. Загорськ») [1].
Предметна мова натюрмортів О.Осмьоркіна
взагалі має переважно знаково-символічний
характер. Ці три натюрморти показують нам саме
дані хвилини, секунди, в які жив художник,
показують, які предмети його оточують, щоб
передати його настрій, стан душі, який охопив
художника саме в даний момент. Дані натюрморти
захоплюють своєю легкістю, невимушеністю,
зацікавлюють тим, який саме сюжет та зміст
покладено в їх основу. Потрібно лише поглянути
трохи глибше, ніж на те, що зображено на площині,
потрібно поринути в той світ, де жив та творив
митець, і тоді стане зрозуміло, що ж хотів донести
нам митець.
Існують ще два варіанти картин «”Асторія”, номер 103» з
колекції музею Волгоградського музею
образотворчого мистецтва ім. І.І.Машкова та «Номер в готелі. Загорськ»
з колекції Красноярського художнього музею ім. В.І.Сурикова.
Осмьоркін у щасливий період свого життя
намалював повторно ці картини. Це відбулося саме
тоді, коли він одружився з Надією та знайшов
домашній затишок [3].
Таким чином, якщо розглядати засоби
композиційної виразності в творах Олександра
Осмьоркіна тільки на прикладі одного типу
композиції, що ми спостерігали в трьох
натюрмортах, можна зробити висновок, що художник
символічно зображує три періоди свого життя в
одному і тому ж сюжеті, але для передачі змін, які
відбуваються за ці три періоди, обирається
предметний світ. Перша картина показує самотнє
життя художника, друга – виражає появу супутниці
життя, а третя показує осілий, домашній побут у
затишному домі художника. Всі предмети, які
обирає художник для своїх картин, підібрані не
випадково і мають знаковий характер. Відношення
художника до натюрморту завжди було як до
картини, а не як до етюду. Композицію в картині з
зображенням речей Осмьоркін трактує так, що
глядачу зрозуміло, що вона передбачає сюжетність.
Це і є однією з важливих якостей живопису
Олександра Осмьоркіна, яка демонструє високу
майстерність автора. |